Я хотів життю кінець зробить, Марну лушпину геть розбить, Хотів зусиллям властних рук Здобути вихід з страшних мук, Хотів я вирватись з ярма, Твого чару - та дарма! Зуссиллям всім на перекір У мені трусливай, підлий звір Бунтує, плаче, мов дитя,- Сліпа привичка життя. Прив'язан я до тих кутів, Де я не жив, а животів, До праці, що з'їдає дні, А замість рож дає терни, До того краю, що, мов смок, Із серця п'є найкращій сок, Я чую розум - не варто жить, Життям не варто дорожить, Тебе утративши навік, Я чую - це єдиний лік, Це кулька в лоб. Та що ж , хитка, Не піднімается рука.
|