Давати приводу не стану,
Навіть очей не підведу
На респектабельного пана,
Я просто вулицею йду.

Йому і думки оглянутись
немає, бо чомусь сумний,
Може скували шлюбні пута,
Чи від природи він такий.

Серйозний, з синіми очима,
Мобільний держить у руках,
З волоссям трохи уже сивим
І благородним на висках,

А я замислююсь миттєво,
Чому ж самотній в мене вік?
Думки ті тягнуться від Єви,
Він бути міг... мій чоловік,

Йому б вечерю подавала,
Білизну б прала і вірші
По вечорам йому читала,
Що написала від душі.

А раптом є в нього дружина?
Ой! Дуже соромно мені,
Й вона його приворожила
Всього навік! А раптом ні?

Може душа його самотня,
Жде зустріч він єдину ту,
Не сподівайся, годі, досить,
Скажу й очей не підведу,

та він уже проходить мимо,
Якось незручно нам обом,
Чомусь сприймається як стимул,
Що доторкнувся рукавом,

Собі всміхаюсь,- невезуча...
І відчуваю ніби струм...
була такоб дивна зустріч...
Лишився тільки вулиць шум...