З давніх давен наймогутнішими істотами у віковому лісі вважали Захисників. І це насправді було так. Лише їм було під силу тримати хитку рівновагу між світом людей і мешканцями лісу. Їхній владі підкорялися всі. Але й вони були не всемогутні. І саме тому у поміч їм був наданий дух-охоронець – напівпес-напіввовк Прадор.

Малим хлопчикам, що лише з часом стануть на кордоні світів, він6 був вірним другом товаришем усіх їхніх дитячіх забав. Дорослим Захисникам завжди приходив на допомогу в скрутну хвилину, закриваючи власним тілом і відганяючи супротивників. Літнім – полегшував перехід в інший світ.

Так було завжди. Так буде завжди. Поки існують люди і Не-Люди, поки стоїть Віковий ліс, доки на стиці світів потрібен Захисник.

Інколи Прадор приходив просто так – розділити радість, розвіяти смуток. Завжди був поряд, коли в родині Захисників з’являлося немовля. І однієї його мовчазної присутності вистачало для віри в свої сили.

Інші мешканці Вікового Лісу його не цікавили. Небайдужим Прадор був хіба що до старої Ті – дивної чаклунки, яка була відлюдницею і намагалася якомога менше спілкуватися з іншими. Дуже рідко він з’являвся у тих не багатьох сімействах людей. Які з різних причин оселялися в лісі. Люди вважали це дуже доброю ознакою. Після таких коротких візитів з їхніх родин назавжди йшли нестатки, а невдачі на полювання забувалися. Наче їх ніколи і не було…

За межі Вікового Лісу Прадор ніколи не виходив. Йому нема чого було робити в світі людей, бо туди ніколи не ходили його підопічні. Лише одного разу він зник надовго – так надовго, що Захисник почав розшукувати його. Лише стара Ті посміхалася. Наче знаючи таке, що нікому іншому було невідоме.

Прапор повернувся в сутінках… В зубах він міцно тримав немовля, загорнуте в лахміття. Поклавши згорток на ґанок пес уважно подивився на Захисників, які нічого не могли второпати. Нарешті вони розгорнули немовля і побачили маленьку дівчинку, що дивилася на світ ясними синіми очима і навіть не думала плакати.

До будинку підійшла стара Ті, уважно роздивилася дитину і проказала загадкову фразу: «Ти завжди все вирішувала краще за всих…» Ніхто не зрозумів, що вона мала на увазі, а стара чаклунка зробила над дитиною знак-оберег і не озираючись пішла геть…