Існує у Віковому Лісі магічне джерело. Воно майже нічим не відрізняється від інших. Нічим, окрім своїм дивовижних властивостей, ім’я яким – Вічність. Будь-хто напившись чарівної води міг отримати вічне життя. Багато сміливців шукали його, але знайти вдалося лише одному.

Він був цілеспямований і впертий, він знав, що за будь-яких обставин має досягти мети, він вірив у свої сили. І вдача повернула до нього своє усміхнене обличчя. Після кількох років пошуків, коли Віковий Ліс уже не здавався йому неосяжним і незбагненним, він натрапив на галявину, куди раніш не заходив. Він дуже стомився, але краса цього тихого вразила його. Він стояв і милувався, навіть не звертаючи уваги на тихе дзюркотіння води і забувши про спрагу. Потім машинально зачерпнув долонею води і уже зробивши перший ковток зрозумів – це саме те джерело.

А потім сталося диво. Замість кремезного сивого чоловіка на галявині стояв і посміхався хлопчик. І увесь Віковий Ліс, сповнений таємниць і заплутаних доль, посміхався і відповідь.

Згодом він зрозумів, що так і залишиться дитиною – Вічною дитиною – з душею незаплямованою злом. Він прагнув показати всім красу світу і життя, і це йому здавалося. Йому вдавалося поселити в душах Людей і Не-людей щастя і сонячний світ. Згорьовані і втомлені почували легкість і спокій. І ще. Здавалося, вся його вічна і сповнена сяйвом краси і любові сутність відганяла смерть. Ніхто не міг вбити чи завдати іншому болю в його присутності. Коли він був поруч, інші не помирали. Навіть ті, хто нещодавно помер, оживали.

Він знав, що світ сповнений горя і несправедливості. Розум і спогади дорослої людини доводив йому, що одній особі не під силу знищити це. Але спробувати було варто. І не можучи сидіти на одному місці і вирушив у мандри.

Кожна істота у Віковому Лісі раділа йому і знала його. Люди в селищах за межами лісу, куди він також нерідко приходив відчували легкість в його присутності. А він усе мандрував і мандрував, стверджуючи перемогу життя, не бажаючи осідати на одному місці. І неправди в світі ставало менше.