Осінній ранок. Йде дощ. Ти прокидаєшся, але не від мінорної мелодії на мобільному, яка будить тебе щодня. Від чогось іншого. Стукіт. Ти ще не розплющив очі, але вже добре знаєш, що саме змусило тебе прокинутись. Дощ. Його важкі крапелини щосекунди стукають у вікно, а прохолодний осінній вітер, який не зовсім ввічливо увірвався через відкриту кватирку, овіває твоє обличчя. Ти все ще не розкрив очі, але куточки твоїх губ вже всміхаються. Саме тому ти й любиш осінь. Ти встаєш, підходиш до вікна, дивишся крізь зливу на туман, вулицю. Маленькі та великі золотисто-червоні листочки кружляються біля дерев, будинків, людей, слухняно підкоряючись будь-якому зітханню вітру. Ще рано, але люди біжать у різних напрямах не помічаючи того, як під ногами шелестить, листя і як в калюжах починають з'являтися перші промені ранкового сонця, ледве помітного крізь туман. Але ж ти... бачиш. Саме тому ти й любиш осінь. |
Администрация // Объявления
